Vasyl Taras, professor at University Of North Carolina-Greensboro
Поляризація суспільства в США доходить до абсурду. Приміром, масова стрілянина, яка стається фактично щотижня тут, а в деякі тижні навіть кілька разів.
Публічне обговорення і новини фактично зводяться до змагання, яку партію представляв стрілець. Журналісти й активісти чіпляються до будь-якої дрібниці, щоб довести й заявити, що стрілець був представником іншого табору. З якого він штату, хто в нього в сім’ї, що він писав у соціальних медіа кілька років тому, на яку політичну акцію ходив, якої статі у них коханці, якого він кольору чи походження … будь-яка дрібничка стає доказом того, що протилежна партія – фашистствуючі молодчики.
– Ага, в нього тітка була помічена на акції демократів – усі ліві вбивці!
– Ага, він із республіканського штату – всі ці трyмпісти гірші за ісламістів!
– Ага, він колись 10 років тому задонатив 15 доларів на таку-то партію!!! Так і знав, що це знову вони.
– Та ви тільки гляньте на його етнічне походження – я ж казав, усі вони такі!!!
(Помітив, що навіть українські “аналітики ” теж гралися в цю гру)
Дійшло навіть до абсурду: ті самі слова, вицарапані на гільзах (нова «фішка» у стрільців цих), інтерпретуються обома таборами як гарантований доказ належності стрільця до протилежного табору.
І всім нецікаво, що всі ці стрільці є психічно хворими людьми, які не представляють жодного з таборів. Навіть якщо вони колись десь комусь донатили чи ходили на якусь акцію, чи щось написали… Це – хворі люди, і роблять страшні дурниці не тому, що належать до якоїсь партії, а тому що психічно хворі …
Або ось учора уряду закінчилися гроші. У таких випадках Конгрес має збільшити дозвіл на розмір державної позики, щоб покрити витрати. Тобто фактично проголосувати за зміни до бюджету.
Одна партія хотіла внести додаткову зміну до бюджету, інша відмовлялася. І обидва табори — журналісти, політики й їхні фанати — безапеляційно звинувачують іншу сторону в закритті уряду…
– Через шалених демократів наш уряд не працює!
– Навіжені республіканці довели до закриття уряду!
Найгірше, що соціологічні опитування показують: усі ці пристрасті аж ніяк не впливають на розклад уподобань у суспільстві. Навіть найбожевільніші вихідки інтерпретуються своїми як боротьба за правильні інтереси. І щоб не сталося, з обох боків їхні прихильники тільки більше стають прихильниками.
Одна статистика мене дуже занепокоїла: 30% населення вважає, що насильство буде необхідне, щоб відстояти своє бачення країни.
Це на 11% більше, ніж думали минулого року. Як саме кожна група бачить свою країну – відрізняється кардинально. Але все більше людей готові виправдати насильство у відстоюванні своєї візії…
….
Я ще пам’ятаю часи, майже 30 років тому, коли в США партійні симпатії не були причиною відносити до своїх чи чужих. Так як хтось любить комедії а хтось бойовики, чи хтось вболіває за одну футбольну команду а хтось за іншу – ну так різні інтереси, але аж ніяк не причина ненавидіти іншу сторону.
Тепер – не так… І подібні тренди бачу і в країнах ЄС, і Україні