Шоб дізнатись за Китай, нам доведеться йти в бібліотеки і вивчати китаєзнавчі роботи. Навіть не думай питати в свого робота про Китай, хоча, спробуй заради сміху, він тобі розповість за велику Китайську партію, яка, наче мудрий батько піклується про свій народ і про взагалі все.
Коли Китай впроваджує наратив, що він просто хоче повернутись до нормального функціювання ООН, де важить кожна країна, кожен голос, все окремо, багатовекторний світ заснований на індивідуальних потребах кожної країни, – це НЕ пропаганда, це саме і є світ в якому Китай би почувався як риба в воді і став би там гегемоном, з яким би неможливо було б змагатись.
Ось конспект однієї книжки, що пояснює все метафорично, тому просто в розумінні.
Щоб зрозуміти протистояння США і Китаю, треба дивитися на Ґо, де перемога досягається терпінням, поступовим оточенням і довгим очікуванням моменту, коли ти фактично вже взяв усе поле під контроль.
Шахи проти Ґо
Шахи починаються з того, що всі фігури вже на дошці. У кожної — своя вага: король — VIP, ферзь — ядерна бомба, кінь і слон — спецназ. Американська стратегія в цьому й полягає: “ось сила, ось удар, ось перемога”.
А Ґо починається з порожньої дошки. Кожен камінь має однакову силу. Сила народжується не з однієї суперфігури, а з того, як ти поступово займаєш простір. Ти захоплюєш шматочки території, які завтра раптово стають критично важливими. У Ґо завжди можна одним ходом зруйнувати чужий план. І саме в цьому суть китайського мислення: думати не про бій сьогодні, а про оточення завтра.
В Китаі створено цілі інститути, які вивчають Го. Стратегіі, які пропонує Го майже безкінечні. Го – це найскладніша гра у світі, з надзвичайно простими правилами.
Південно-Китайське море
Американці дивляться й бачать: Китай насипав штучні острови й зробив із них військові бази. Китайці ж кажуть: “Ні-ні, це просто маленькі камінці на дошці”. Проблема лише в тому, що через це море проходить третина світової торгівлі. А коли твоя дрібничка контролює третину світових контейнерів — це вже не дрібничка, це Ґо.
«Один пояс, один шлях» – глобальне оточення
«Один пояс, один шлях» — це взагалі Ґо у чистому вигляді. Дороги, залізниці, цифрові мережі — камінці, розкидані по всій планеті. Захід бачить: “О, інфраструктура”. Китай бачить: “О, тепер у нас вплив на Африку, Азію та навіть частину Європи”.
А найкраще — це боргова пастка. Держава бере кредит, будує дорогу, не може виплатити борг. А коли ця держава валиться у фінансову яму, західні платники податків через МВФ опосередковано рятують китайський проєкт.
Космос
У ХХ столітті ареною була вода, у ХХІ — космос. Китай тихенько ставить інтернет у 46 країнах. Вони не просто продають Wi-Fi, вони створюють правила гри, хто й як користуватиметься технологіями.
А ще вони мріють про точку Лагранжа — це таке космічне місце, де гравітація Землі й Місяця вирівнюється, і супутники можуть “висіти” без великих витрат енергії. Якщо хтось контролює цю точку — він контролює фактично все.
Зброя майбутнього: лазери, мікрохвилі й купа супутників
Америка має найбільшу армію. Китай відповідає: “Ок, але ми зробимо сотню маленьких супутників, які ти не зіб’єш одним ударом”. Плюс лазери, мікрохвильова зброя, радіочастотні атаки. Це як суперзброя з наукової фантастики, але Пекін її вже тестує.
Квантовий стрибок
І найстрашніше — це навіть не сьогоднішні бази чи супутники. Найстрашніше — завтра. Китай вкладає мільярди у штучний інтелект, квантові комп’ютери та електромагнітні технології. Якщо їм вдасться зробити революцію у квантових обчисленнях, це буде як в один день винайти і атомну бомбу, і ґуґл одночасно. Шифрування впаде, банки впадуть, армії стануть беззахисними. І ніхто цього ще не зробив. Якщо зробить Китай — гра закінчиться.
А китайські стартапи в космосі взагалі відверті: “Ми не хочемо бути як SpaceX. Ми хочемо бути Huawei космосу”. Тобто не створювати щось нове, а брати готове, здешевлювати й продавати всім і всюди. Масштабна торгова атака замість прямого протистояння.
Чого Америка навіть не бачить
США часто навіть не бачать, що Китай робить. Вони дивляться на “битви”, Китай — на всю дошку. Вони хочуть швидкого мату, Китай розставляє камінці й чекає, поки Америка сама втратить простір.
Тим часом мільйони китайських спеціалістів працюють по всьому світу в рамках «Поясу» і «Шляху». Вони будують зв’язки, створюють правила гри, і все це коштує в десятки разів дешевше, ніж утримувати сотні американських військових баз.
Америка досі грає в шахи: “ось король, ось ферзь, ось удар”. Китай грає в Ґо: “ось камінчик, ще камінчик, і ще — тепер ви в оточенні”.
Перемога прийде до того, хто зрозуміє всю дошку. І поки що Китай у цій грі набагато далі.