Євангелісти і “цар Кір”
Зовсім не здивуюся, коли ми одного дня дізнаємося, що ідея завоювати Іран спала Трампові на думку через його порівняння з біблійним перським царем Кіром. Єдиним неєврейським правителем, названим у Біблії машіахом. Визволителем євреїв з Вавилонського полону.
Завдяки цьому порівнянню Трамп став кандидатом євангелістів – найбільшої окремої групи християн у США. І водночас однієї з найбільш політично активних і дисциплінованих. Білі євангелісти голосують набагато активніше за середнього американця. І часто голосують майже одностайно. Це одна з наймонолітніших політичних груп у США. Яка має дуже ефективну мобілізаційну інфраструктуру.
Трампові вони дали реально “диктаторський” відсоток на виборах. І стали ядром його культу. Саме тому ви можете бачити зараз усі ці екстатичні молитви у Білому домі.
Цього ніколи б не сталося, якби проповідник Ланс Воллнау ще у 2015 році не вигадав і не почав активно форсити цю аналогію з царем Кіром.
Не сталося б, тому що Трамп геть не відповідав образу доброчесного християнина. Ба більше, він взагалі ніколи не був релігійним і гадки зеленої не мав про якісь базові речі. Вже не кажучи про численні сексуальні скандали. Вони мали б відвернути від нього всіх консерваторів.
Але ні.
Ланс Воллнау написав: “Ось вам дивна пропозиція. Не питайте, хто є найбільш християнським кандидатом. А запитайте, хто помазаний для цього завдання! Думаєте, я збожеволів? Послухайте, що сказав Бог: Кір, мій помазаний”.
І полетіла душа в рай.
Це порівняння почали форсити пастори, телеєвангелісти, християнські сіоністи, ізраїльські політики. Воно звучало у проповідях, YouTube-виступах, на конференціях харизматичних церков. Згодом про це було написано книги та знято фільми.
Ключова ідея була така: не важливо, що Трамп не виглядає як благочестивий християнин, Бог може використати несподіваного правителя, як це було з Кіром. Який не був євреєм, не був праведником, не був побожним, був недосконалим, але виконав Божу місію. Звільнив народ Божий із полону, відновив Єрусалим, одне слово, був інструментом Божого плану. Ба більше, оскільки його названо “машіахом”, євангелісти схильні бачити в ньому прообраз Другого пришестя.
Під час першого терміну Трампа євангелісти гралися з числом: він був 45-м президентом, а Кір згадується в Ісаї 45.
Ця концепція стала частиною політичної теології MAGA.
Звідси оці всі лекції “замполітів” у американській армії зараз – про Армагеддон та Друге пришестя.
Трампу це дуже сподобалося. Власне, він навіть прямо називав себе “обраним”.
Підозрюю, що Трамп кокетує, коли не хоче говорити, кого б він хотів бачити на чолі Ірану. І не випадково він відшив Резу Пехлеві. Насправді він чекає, коли ж іранці нарешті впізнають у ньому свого царя.
Чому Кір – герой для Ірану
Бо Кір – національний герой Ірану.
Сучасні іранці – це прямі культурні та історичні спадкоємці тих самих давніх персів. Це не той випадок, як з Давнім Єгиптом, де культура майже повністю зникла і змінилася арабською. В Ірані перська ідентичність виявилася неймовірно живучою.
Сучасна перська мова (фарсі) – це прямий нащадок давньоперської мови.
Персією називали цю країну греки, але самі місцеві мешканці ще з часів Ахеменідів називали свою землю Аріан (земля аріїв). Власне, назва “Іран” – це сучасна форма того самого давнього слова.
Найголовніше свято в сучасному Ірані – це Навруз (Новий рік у день весняного рівнодення). Йому понад 3000 років! Його святкували і Кір Великий, і Дарій, він пережив ісламізацію, монгольську навалу та всі революції. Це фундамент іранської ідентичності.
Дослідження показують, що сучасне населення Іранського нагір’я в основі своїй має той самий генетичний код, що й люди, які жили там 2500 років тому. Попри численні завоювання (греки, араби, монголи, тюрки), корінне населення не було заміщене – воно просто асимілювало завойовників.
Іранці дуже пишаються своїм доісламським минулим. І для них Кір Великий – національний герой і “батько нації”.
Але прикол у тому, що імперія Кіра була принципово мультикультурною. Про що, власне, свідчить той біблійний сюжет. І він був автором першої відомої у світі “декларації прав людини”, якщо перекладати на сучасну мову.
Одне слово, radical left lunatic, ось ким був той Кір.
Смерть царя і козацький степ
Ще один прикол: Кір знайшов свою смерть на теренах вільного козацького степу, де воля була дорожчою за велич та золото імперій. Принаймні за версією Геродота.
А вбила його розлючена цариця вільних кочівників Томіріс, бо він перебив багато її сородичів та забрав сина до полону.
Після того, як Томіріс розбила його військо, вона наказала знайти його тіло, відрубати голову і занурити її в міх, наповнений людською кров’ю, зі словами: “Ти жадав крові, тож пий її тепер досхочу!”
Мораль цього античного трилера така: навіть “Цар царів” може програти тим, хто захищає свою свободу.
Цікаво, що у Дніпровській області є легенда про каньйон на річці Кам’янці у Токівських гранітах, яку пов’язують акурат з Томіріс. Ще цей водоспад називають Червоні камені. За легендою, Томіріс рятувалася втечею від переслідувачів, і, тікаючи, розсипала своє намисто. Камінці з намиста потім перетворилися на червоні гранітні брили.
Отже, наша людина. Тому – нехай живе вільний степ! А всі царі об нього ламають собі зуби.