Монографія Ярослава Сирника «Лемківське роздоріжжя»
(“Łemkowskie rozdroże”, Uniwersytet Wrocławski, Wrocław 2024, 492 s. Oгляд.
Монографія професора Ярослава Сирника «Лемківське роздоріжжя» — це фундаментальне дослідження про один із найскладніших і найменш зрозумілих фрагментів історії українсько-польського пограниччя. Публікація ця є продовженням проблематики, порушеної у двох попередніх монографіях автора: «Przemoc i chaos. Powiat sanocki i okolice w latach 1944–1947. Analiza antropologiczno-historyczna», вид. IPN, Warszawa–Wrocław 2020, а також «Trójkąt bieszczadzki. Tysiąc dni i tysiąc nocy anarchii w powiecie leskim 1944–1947», вид. Libra PL, Rzeszów 2018.
Лемківщина — простір, де протягом століть перехрещувалися культурні впливи, політичні домінації, мовні традиції та релігійні конфесії — завжди була тереном різночитань і суперечливих інтерпретацій.
Книга Сирника вперше у настільки повному вигляді пропонує комплексне бачення історії лемків, об’єднуючи класичну історіографію, антропологічні спостереження, аналіз індивідуальних досвідів та сучасну теорію колективної пам’яті. В українсько-польському науковому дискурсі така праця є рідкістю, а тому її поява становить значний науковий та культурний внесок.
Історичні витоки: від ранніх поселень до модерної ідентичності
У першому розділі книги автор приділяє увагу питанням етногенези лемків. Сирник переконливо демонструє, що Лемківщина ніколи не була ані однорідною, ані замкненою спільнотою. Навпаки — це простір динамічних культурних впливів: русинських, волоських, місцевих карпатських та перехідних слов’янських.
У своїх висновках він обережно балансує між науковою доказовістю й уникненням конфліктогенних ідеологічних тлумачень. Автор показує, що: лемківська ідентичність почала формуватися як культурна ще в XV–XVIII ст.; як етнічна — у XIX ст., під впливом модернізаційних процесів;
як політична — почала усвідомлюватися у XX ст., коли проблеми самоідентифікації загострилися через державні кордони, конфесійні відмінності та конфліктні інтерпретації минулого.
Особливо переконливими є сторінки, де Сирник аналізує вплив церковних поділів (греко-католицьких, православних, латинських структур) на самосприйняття лемків. Автор вказує, що войовничі ідеологічні дискусії ХІХ–ХХ ст. лише частково були «внутрішніми» — значною мірою їх формували зовнішні центри впливу.
Лемківщина у ХХ столітті: війна, національні проекти та депортації
Другий і третій розділи книги становлять ядро монографії. Тут Сирник аналізує події 1918–1947 років — період, який визначив історичну долю лемків на десятиліття наперед.
Міжвоєнний час і ідеологічна фрагментація
Дослідник переконливо описує, як міжвоєнна Польща стала середовищем змагання трьох головних напрямів лемківського самоусвідомлення: українського, пов’язаного з національним відродженням;
русинофільського, що апелював до «староруської» традиції; лемківського автохтонізму, який прагнув дистанціюватися від великих національних проектів.
Сирник показує, що попри дискусії інтелігенції, пересічне населення зберігало передусім локальну ідентичність, зосереджену на громадах, говорах, звичаях та релігійних практиках.
Друга світова війна та радикальна зміна умов
Особливо важливими є розділи, де Сирник аналізує політику окупаційних режимів. Він демонструє, що: німецька адміністрація намагалася маніпулювати місцевою ідентичністю, радянські структури сприймали Лемківщину «межовим» простором, де треба подолати український культурний вплив, а польське підпілля бачило регіон у категоріях передвоєнної держави. У цих умовах лемки опинилися у пастці геополітичних рішень, які не враховували їх реальної соціальної структури.
Депортації 1944–1947 років
Це найсильніша й найтрагічніша частина монографії. Сирник не лише документує перебіг переселень — він відтворює їх як соціокультурну катастрофу. Автор детально описує: механізми підготовки депортацій у 1944–1946 рр.; примусовість і хаотичність виселень; економічне нищення лемківських громад; драму «здвоєної втрати»: села, пам’яті, економічної основи та символічного світу.
Окрема частина присвячена операції «Вісла» 1947 року. На відміну від багатьох дослідників, Сирник особливо наголошує на психологічній травматизації, на якій рідко зосереджується офіційна історіографія. Через мікроісторії родин він демонструє, як розпорошення по «повоєнних землях» Польщі зруйнувало міжпоколіннєву передачу традицій.
Колективна пам’ять і сучасні інтерпретації
Останні розділи книги є методологічно найцікавішими. Сирник аналізує сучасні образи Лемківщини — від музейних експозицій до фестивалів, фольклоризації та політичних декларацій.
Він виокремлює кілька типів пам’яті:
– емоційна пам’ять вигнанців, обтяжена втратою та болем,
– інституційна пам’ять, яку формують організації лемків у Польщі та діаспорі,
– культурна пам’ять, що прагне відродити традиції,
– міфологізована пам’ять, пов’язана з романтизованими образами «старої Лемківщини»,
Сирник обережно, але чітко показує, що політичні дебати довкола лемківської ідентичності часто створюють прості образи й готові схеми, які не відповідають багатству реальної історичної спадщини.
Наукові сильні сторони праці
Вражаючаджерельнабаза. Автор використовує:архіви Польщі, України та друковані уже матеріали зі Словаччини;спогади депортованих;місцеві рукописні хроніки;пресу різних періодів;усні інтерв’ю, зібрані протягом десятиліть.Така база забезпечує глибину аналізу, яка робить книгу однією з найґрунтовніших у сфері лемкознавства.
Баланс між емоційністю та академізмом; діалогічність дослідження
Попри трагічну тематику, Сирник уникає публіцистичного стилю. Його мікроісторії не є сентиментальними — вони документальні й водночас людські. Автор постійно звертається до українських істориків, польських дослідників, діаспорних русинських авторів, карпатологів зі Словаччини та Угорщини. Це дозволяє побачити тему ширше, ніж у межах однієї національної оптики.
Зауваги і критичні нотатки
Жодне значне дослідження не є безспірним. До сильних, але дискусійних елементів роботи належать: певна тенденція до розширеної інтерпретації антропологічних даних; недостатня кількість карт і статистичних таблиць; надто стримана характеристика деяких радянських документів, які могли б отримати ширшу критичну оцінку. Однак ці зауваги не применшують загальної вартости праці.
Монографія «Лемківське роздоріжжя» — це глибоке, багатовимірне та добре документоване дослідження. Воно показує Лемківщину не як сентиментальний образ минулого, а як живу історію, що продовжує впливати на ідентичність тисяч людей. Праця професора Сирника: систематизує величезний масив джерел; розкриває складність лемківської історії без ідеологічних спрощень; створює міст між історією, антропологією та культурною пам’яттю; є важливим кроком до українсько-польського взаєморозуміння.
Пропозиції до використання
Публікацію профecора Сирника можна рекомендувати науковцям, студентам, журналістам, членам лемківських організацій та всім, хто шукає чесного й поглибленого погляду на драматичну долю лемків. Ймовірно, варто було б організувати навколо цієї книжки онлайн-дискусію — наприклад, у Zoom або на будь-якій іншій платформі. Така зустріч моглаб активізувати лемків у всьому світі і створити простір для обговорення праці проф. Сирника та лемківських проблем.
Я вважаю, що монографією Ярослава Сирника мали б зацікавитися Організація Оборони Лемківщини та Фонд Дослідження Лемківщини в Америці, а також відповідні українські організації в Канаді. Варто також замислитися над тим, щоб перекласти цю, хоч і доволі об’ємну книгу англійською мовою або принаймні українською. Я переконаний, що видавництво Вроцлавського університету, безумовно, подбало про те, щоб ця книга поповнила фонди Бібліотеки Конгресу США та Світової Федерації Українських Лемківських Обє’днань (СФУЛО).
Треба також відзначити, що монографія проф. Ярослава Сирника «Лемківські роздоріжжя» була нагороджена Фундацією Історії та Культури KLIO в рамках 31-ї edycji цієї нагороди у 2025 році. Ця нагорода призначена для авторів і видавців за видатні історичні публікації. У даному випадку вона була присуджена за всебічне висвітлення трагічної долі лемків у ХХ столітті.
Стефан Лашин