Яків Макогін — постать, оповита міфами і таємницями. Шпигун, авантюрист, меценат, патріот, гетьманич? — людина, яка зуміла поєднати українську ідею з американською мрією. Його життя — це справжні «американські гірки», що пролягають від галицького села до кабінетів Вашингтона, Лондона й Риму.
Саме цьому загадковому чоловікові присвячено нову книжку Івана Монолатія, доктора політичних наук, професора, історика та публіциста. Видання має промовисту назву — «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина». Це інтелектуальна подорож крізь шпигунські ігри, дипломатичні інтриги й культурні феномени української еміграції ХХ століття.
Книжка вже стала помітною подією в українській гуманітарній науці — її відзначають за глибину аналізу, яскраву публіцистичну форму та вміння поєднувати документ і міф. Придбати її можна на yakaboo.ua.
У цьому інтерв’ю професор Іван Монолатій розповідає про те, ким насправді був Яків Макогін — герой, шпигун чи геніальний містифікатор.
Закордонна Газета: Аби з’ясувати, ким насправді був Яків Макогін в середовищі української діаспори та який його внесок у боротьбу за відновлення української державності 1920-х років, звертаюся до вас, пане професоре.
Іван Монолатій: Справді, Яків Макогін згадується в Енциклопедії українознавства, як україномовній, так і англомовній версіях, а найперше – в Українській загальній енциклопедії 1930-х. Там акцент робиться на його меценатстві та заснуванні українських інформаційних бюро. Також є цінні статті Романа Кравця і Миколи Мишунки. Ці джерела слугують своєрідною «дорожньою картою» для розуміння цієї загадкової людини. Але не все там можна сприймати за чисту монету. Питання про реальний внесок Якова Макогона в українську справу залишається відкритим.
Закордонна Газета: Тобто його можна розглядати і як американського героя українського походження, і як авантюриста, який використовував боротьбу за державність як прикриття для власної діяльності?
Іван Монолатій: Саме так. З одного боку, він народився у селянській греко-католицькій сім’ї на Жовківщині у 1880 році і не цурався свого українства, використовуючи його для політичного капіталу. З іншого – це був досвідчений розвідник, «приватний шпигун», який спостерігав за українським питанням у контексті міжнародної політики міжвоєння і Другої світової війни. Яків Макогін – одночасно продавець української ідеї і її вигодонабувач, а ще вмілий містифікатор власного життєпису.
Закордонна Газета: У книзі мало уваги приділено його юнацьким рокам. Чому?
Іван Монолатій: Фактично, нічого не відомо про його дитинство та юність. Архівні пошуки не дали результатів. Вочевидь, вже тоді у ньому проявлялося авантюрне начало: еміграція з Галичини до Канади, служба в Корпусі морської піхоти США. Саме там формується зріла, цілеспрямована особистість – смілива, витривала, здатна на ризик. Певною мірою він прокладав стежку до американської політичної верхівки ще у 1920-х, завдяки дружині, яка мала зв’язки серед політиків Вашингтона.
Закордонна Газета: А як виникла легенда про його походження від гетьмана Кирила Розумовського? Це була ідея Макогіна чи його дружини С’юзен Фаллон?
Іван Монолатій: Це була блискуча гра – прикрити своє життя вигадками про Розумовського, Богуна, Мазепу, Конашевича-Сагайдачного чи Полуботка. Легенда спрацювала на всіх – українців, американців, британців, французів, італійців, канадців, румунів і поляків. Хоча точних доказів щодо авторства дружини немає, мені здається, що автором міту був сам Яків Макогін. Використання імен гетьманів і їхніх гербів мало політичну вигоду – не лише для зовнішнього світу, а й на Галичині та Буковині, де він часто бував у 1920–1930-х.
Закордонна Газета: Як він будував стосунки з українською еміграцією – унеерівцями, гетьманцями, націоналістами?
Іван Монолатій: Макогін прагнув бути потрібним усім політичним таборам, де б вони не були – у Лондоні, Парижі, Римі, Берліні, Нью-Йорку, Вінніпезі. Він підтримував контакти з монархістами, націоналістами, демократами, церковними колами, завжди пристосовуючись до кожного середовища. Це була гра, яка могла або наблизити до цілі, або дискредитувати. Він не був простим авантюристом, а вмілим маніпулятором у колах української еміграції.
Закордонна Газета: У книзі згадуються його зустрічі з Беніто Муссоліні та Альфредом Розенбергом. Чи вірив Яків Макогін у незалежність України за підтримки фашистів і нацистів?
Іван Монолатій: Я не думаю, що він марив колоніальною незалежністю України через ці режими. Його місія як американського розвідника передбачала таємну гру з тоталітаризмами. Антиросійський і антипольський вектори були чіткими, а підозри щодо його подвійної чи потрійної агентури – нісенітницею. Ці факти варто розглядати через призму агентурної діяльності.
Закордонна Газета: А як щодо співробітництва зі спецслужбами США і Великобританії?
Іван Монолатій: Таємні служби відігравали ключову роль. Він співпрацював переважно з американськими розвідками, зокрема з Службою спеціальних операцій, попередницею ЦРУ, а його дії відстежували МІ5, МІ6, Сігуранца, швейцарська, французька та італійська поліції, канадська поліція, польські дипломати, Ґестапо, НКВС. Лише американські служби дійсно координували його роботу. Ці документи відкрили іншу картину «українського світу» міжвоєння і Другої світової війни.
Закордонна Газета: Микола Лебідь з ОУН не запросив його на Четвертий Конгрес УККА у 1949 році. Чому?
Іван Монолатій: Підтверджень немає, хоча натяки були. До 1949-го його активність уявної української особи була мінімальною. Після вбивства Коновальця у 1938 році, комунікація з ОУН практично зникла.
Закордонна Газета: У підсумку, якою була життєва місія Якова Макогона?
Іван Монолатій: Його навряд чи варто зараховувати до національних героїв, але він справді мав значні заслуги для української культури: фінансово підтримував Музей Визвольної Боротьби у Празі, українських студентів і митців, український Пласт, переправляв культурні цінності до США. Яків Макогін – американський герой, людина зі «стертою» ідентичністю, розвідник, авантюрист, який під впливом міжнародної кон’юнктури зійшов на верхівку геополітики, але не уникнув конфліктів із тоталітаризмами і Холодною війною. Його меценатство було зовнішнім тлом, що інколи ускладнює сучасним дослідникам розуміння його справжніх намірів.
Закордонна Газета: Дякую за розмову. Вочевидь, ця книжка заслуговує бути відзначеною українською діаспорою, зокрема її найвищими преміями, скажімо, Премією імені Антоновичів. Вартісним був би і її переклад англійською мовою та сценарій фільму про Якова Макогона, написаний на підставі книжки Івана Монолатія, адже її герой цього точно вартує.
Іван Монолатій: Дякую Вам. Перемоги Україні!
З переднього слова книжки:
«Зазвичай писання біографії – це завжди виклик і протагоністові, і наратору. Вони разом, але майже окремо, йтимуть зарослими стежками життєпису, десь краще, а десь гірше. Герой цієї книжки – майже не відомий сучасному українському читачеві американець українського походження Яків Макогін (1880–1956), здобутки і втрати якого досі цілком по-різному розуміють у США та в Україні.На американському континенті його найбільші заслуги криються у військовій справі напередодні і під час Першої світової війни, в Україні – його воліли б вшановувати найперше, як громадського, політичного діяча і мецената задля української справи, зокрема 1930-х рр., а якщо б так далі пішло, то й як «достойника нації». Макогонове життя, справді, подібне до американських гірок, про які на його рідній Жовківщині на Галичині, мало хто тоді чув. Він пройшов шлях від підданого Габсбурґів до громадянина вільного світу – США, вдало використовуючи не лише обставини особистого життя, перебіг національно-визвольної боротьби українців у ХХ ст., а ще й міжнародну кон’юнктуру, власне оточення і зв’язки його дружини в американському істеблішменті. Не зовсім ці обставини спричинилися до того, що вічний спочинок американський герой і/або український патріот (ним він, мабуть, хотів бути) знайшов на Арлінґтонському національному цвинтарі. Для початку треба чимало прочитати, щоб зрозуміти місце і роль цієї особи в історії, котра видавала себе за «князя Розумовського», спробувала маніпулювати розрізненими політичними таборами українців у 1930–1940-х рр. Саме тому для допитливців нашої історії й написана ця книжка».
Про автора, професора Івана Монолатія
Іван Монолатій – український історик, політолог, публіцист і журналіст, член Національної спілки письменників України, доктор політичних наук, професор. Він є автором низки досліджень з історії та культури України XX століття, зокрема етнополітичних портретів маловідомих діячів української культури, а також представників національних меншин України (євреїв, німців, поляків). Сьогодні Іван Монолатій обіймає посаду завідувача катедри політичних наук у Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника в Івано-Франківську. Ще 2001 року він здобув ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті (Мюнхен), бувши учнем знаного історика Володимира Косика, є дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка в Україні, запрошеним лектором Українського католицького університету і Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Його книжка «Макогін псевдо Розумовський. Уявлена українська людина», як вже встигла бути номінанткою на Національну премію України імені Тараса Шевченка і Міжнародну премію імені Івана Франка, проя яку сьогодні розмовляємо, є своєрідним «семикнижжям», присвяченим життю й пригодам американського розвідника українського походження Якова Макогона (1880–1956). Яків Макогін майстерно використав українську ідею для створення власного міту про майбутнього володаря України — «князя Розумовського». Цінність книжки полягає у вдалому поєднанні документальних свідчень з англомовною поезією та прозою XIX–XX століть, а також у стилізації авторського тексту під журналістський проект із розкриття та демістифікації спочатку приватного шпигуна, який пройшов службу в Корпусі морської піхоти США, а згодом працював у розвідувальних структурах Заходу.
Особливу привабливість виданню надає інтелектуалізація проблеми українських національних еліт поза власною державністю. Книжка демонструє їхню картину світу, а також спроби зовнішніх сил – розвідок та правоохоронних органів – втручатися у життя українських еміграційних середовищ у Європі, США та Канаді 1930–1940-х років. У ній представлено галерею видатних українців першої половини XX століття (Олена Кисілевська, Євген Коновалець, Арнольд Марґолін, Василь Мудрий, Євген Онацький, Мілена Рудницька, Павло Скоропадський, Андрей Шептицький тощо) та іноземців (Василь Вишиваний, Ґарет Джонс, Енріко Інсабато, Роял Коупленд, Ріхард Ярий тощо), які відіграли ключову роль у важливих історичних подіях.
Іван Монолатій аналізує діалектику формування світогляду особистості під впливом зовнішніх чинників – війн, зміни політичних режимів, а також здатність індивіда містифікувати власне життя і опинятися в полі зору спецслужб, правоохоронних органів і дипломатичних установ. Автор розглядає український авантюризм як спільну ментальну характеристику політичних еліт та демонструє, як художній опис може продуктивно використовуватися для розкриття міту про «достойника нації» і власника кількох інформаційних агенцій у Лондоні, Женеві та Празі 1930-х років.
Публіцистична форма дозволяє Івану Монолатію органічно поєднати історію та політику, розкриваючи взаємозв’язки української ідеї з міжнародними аферами й конфліктами, що розроблялися у кабінетах Лондона, Вашингтона, Праги, Берліна та Риму 1930–1940-х років. «Князь Макогін-Розумовський» постає як фігура, за яку вперто змагалися британські, американські та нацистські розвідники. Журналістська стилізація думок протагоніста стає ідейною основою демістифікації, здійсненої автором.
Книжка Івана Монолатія є взірцем інтелектуальної демістифікації американського героя та українського авантюриста XX століття. Вона демонструє політичну детермінованість публіцистики, журналістське розслідування феномена приватного шпигунства та ігор розвідувальних служб на українській мапі світу, меценатство у розвитку української культури першої половини XX століття, а також роль України у глобальній політиці. Автор показує, як українська ідея стала заручницею світової геополітики, а бездержавні національні еліти виявилися приреченими на поразку в боротьбі з політичними режимами та їхніми спецслужбами.